Латинське дієслово transfero увиразнює в собі комплекс подій і процесів, які розгорнулися в Києві в 1930-х. Адже його значення варіюється від перенесення (як фізичного переведення установ і людей) до зміни (як трансформації суспільного життя); від урочистого в’їзду, що уявлявся новій владі тріумфом, до набуття символічного сенсу, який знову маркував Київ як центр політичних і культурних сил. «101 гарматний постріл відгримів рівно о 12-й годині 24 червня [1934]. Трудящі Києва були повідомлені цим салютом про те, що віднині Київ — столиця радянської України», — навперебій повідомляли часописи, які перетворювалися із «провінційних» на «столичні». Надвечір над Дніпром заіскрилися феєрверки, які споглядали ошатно вбрані (або хто як міг) містяни. Кожний із них зустрічав цю подію з різними емоціями й надіями. Одні справедливо вважали цей день поверненням споконвічного столичного статусу Києва, вони ж сподівалися на піднесення культурно-мистецького життя міста, окремі наснажувалися міфом про місто-сад, більшість, нема де правди діти, прагматично мріяла перебратись з убогих бараків в затишні квартири. Поза тим, виставка «TRANSFERO» не про цей один день. Вона радше про МІСТО Й МІСТЯН, яким разом довелося переживати драматичні події й розчарування. Більшовицька влада, вбрана на позір у вишиванки, взорувалася на москву, вперто впроваджуючи імперські окупаційні плани в усі сфери життя. «Виправляли» унікальний архітектурний простір давнього міста, перейменовали вулиці, витісняли українську мову й книжку, знищували музеї, культурну пам’ять. Ще наприкінці 1920-х українські письменники вільно мігрували між Харковом і Києвом, шукаючи творчої наснаги, диспутів та видавців, залишаючи на згадку про прадавню столицю свої розмаїті київські тексти. А вже грудень 1934-го поклав початок трагічного українського мартиролога ХХ століття. Митці не встигали на своїх полотнах замальовувати «вождів», які, розгорнувши репресії, ставали жертвами своєї ж системи. Поети переписували вірші, так само замінюючи прізвища «ворогів народу» на тих, хто ще лишався в пошані. «Паралелі й контрасти» з журнальних заголовків перекочовували в повсякдення столиці. Однак, цей жорстокий час представлений на виставці не у вигляді розкритої монографії з численними прізвищами й подіями. Головними сценаристами експозиційного образу стали «голоси» тих, кому випала доля зустріти й пережити 1934-й. «Голоси» харківців перегукуються з «голосами» киян, часом кепкуючи один з одного, й повертають відвідувачів у реальний час і простір через свої мемуари, есе, подорожні враження. А одному «голосу» — «Інтуристу» — випала роль креативного гіда, який залюбки поділиться своїми спостереженнями про столицю початку 1935-го. Саме ці «голоси» в «товаристві» з шаржами й карикатурами тогочасних графіків визначили тональність форми та змісту виставки. Іронія межує з ностальгією, образ міста постає з живописних творів з київськими пам’ятками й закутками. Тут і символи міста — Софія Київська, Андріївська церква та монумент Володимира Великого (Людмили Морозової та Василя Кричевського (сина)); тут і маловідомі крихітні мініатюри зниклої забудови (Юрія Павловича); тут і нові архітектурні здобутки столиці у виконанні Федора Коновалюка. Здалеку, з «почесного вигнання» в Москві, спостерігав за подіями кінця червня 1934-го Михайло Грушевський. Вчений усе життя гучно маніфестував свій пієтет до Києва в наукових проєктах; ще на початку ХХ ст. іменував місто «українською столицею» і забезпечував державний статус, у 1920-х називав «культурним й історичним центром світового значення». Розробляв концепцію міського музею, збирав артефакти, випускав київські збірники. А нині простір його Дому на Паньківській, 9 заполонив виставковий проєкт «TRANSFERO», на який запрошуємо всіх вас, дорогі друзі! Графік відвідування: середа - неділя, з 10:00 до 18:00 (каса зачиняється о 17:15) Вартість квитків: повний — 100 грн, пільговий — 50 грн кураторська екскурсія — 150 грн Оплата готівкою або карткою в касі музею.