Дати події

  • 2023-09-17
  • 2024-09-17
  • 2025-09-17
  • 2026-09-17
  • 2027-09-17
00

У вересні святкується день казкового міста Кропивницький. Лише 249 км від столиці України і ви потрапляєте у світ винахідників та новаторів. Місто засноване у 1794 році. Має значну історичну та культурну цінність.

Як відпочити в Кропивницькому в день міста

В цей день ви можете відвідати місто та святкові заходи на честь свята.
Під час воєнного стану всі масові заходи обмежуються.

 
Що можна відвідати і побачити цікавого в місті?

  • Заснований від 1967 року Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Кропивницького, що є діючим театром, також будівля має цікаву історію

  • Прогулятися центральними вулицями. Вулиця Архітектора Паученка є центральною та однією з найкрасивіших, має гарну архітектурну структуру

  • Музей Генріха Нейгауза Музей, що розташований у центральній частині міста, присвячений видатному піаністу та педагогу Генріху Нейгаузу, який народився, виріс та працював у 20 ст. в Кіровограді.

Місто Кропивницький - це прекрасне місто з унікальними історичними пам'ятками та багатими природними ресурсами.

Хочемо, щоб Кропивницький з кожним роком ставав все цікавішим та комфортнішим і обов'язково, щоб місцеві жителі цінували свій рідний край та пишались ним!

Історія Кропивницького

17 ст
Передумови появи міста Кропивницький
На землях навколо сучасного Кропивницького у 17-му столітті існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки перебували на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття. До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка[3], Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями. Згодом, згідно з указом від 29 грудня 1751 р. була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на «прежние места». Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы». Указ не вказував місце побудови фортеці. Очевидно, що вона мала бути збудована в межах новоствореної Нової Сербії. На початку 1752 року генерал Іван Глєбов доручив геодезисту Омеляну Гур'єву обрати місце для майбутньої фортеці. Гур'єв та два його помічники зупинили свій вибір на місці за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї. Таке розташування визначило долю майбутнього міста, адже воно було вигідне тому, що місце було залюднене, зручне в з погляду транспортної розв'язки (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі).
XVIII—XIX ст
Місто Кропивницький у XVIII—XIX ст
На відміну від фортеці св. Єлисавети місто Єлисавет не виконувало жодних військових функцій. Розвиток міста відбувався через його вигідне географічне становище і бурхливий розвиток аграрної і торговельної сфери в місті і навколо нього. Вже з 1754 році в місті проводились чотири ярмарки. В травні 1754 р. у листі до генеральної козацької старшини Іван Глєбов повідомляв, що Сенат дозволив ярмарки при фортеці Св. Єлизавети по таких днях: 1) 5 вересня — в день Св. Пророка Захара і Св. Єлизавети; 2) 1 січня — тобто після Нового року; 3) 23 квітня — в день Св. Георгія Переможця; 4) 28 (29) червня — в день Св. Петра і Павла. На ярмарки приїздили купці з Запоріжжя, Центральної Росії, Речі Посполитої і підпольських українських територій, Молдавії, Криму, Туреччини. На ярмарках торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином. Мешканцями Єлисавета були торгові люди та ремісники. Частина українського населення міста займалась візницьким промислом (чумакуванням). Першими і багатшими купцями були російські розкольники: І. Масленніков, С. Сенковський, О. Шапошников, С. Пашутін, І. Сахаров, Л. Тишець, Н. Лебедь. Частина греків також були записана купцями. На весну 1757 р. із 149 господарів, що мешкали в місті, 14 господарів були записані купцями. Наприкінці XVIII століття в місті з'явилась впливова єврейська громада. Про розмах торгівлі у Єлизаветграді свідчать і такі цифри. У традиційних торгових центрах Росії — Нижньому Новгороді та Тулі, приміром, на початку ХІХ ст. налічувалося відповідно близько 600 та 400 торговельних лавок. У Єлизаветграді їх було понад 700, причому до 200 з них — муровані.
XIX ст. — XX cт
Розвиток міста у XIX ст. — на початку XX ст
Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном, який народився неподалік Єлисаветграда. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць. За значний вклад у розвиток міста в 1864 році Д. Є. Остен-Сакену було присвоєне звання почесний мешканець Єлисаветграда. Граф став першим, хто отримав це звання. У 1832 відкрилося Єлісаветградське міське училище, в якому зі для заснування працював старшим учителем унтер-офіцер Стародубівського кирасирського полку Моцний (Моцненко) Данило Олексійович. Від 1865 року Єлисаветград — знову повітовий центр Херсонської губернії. У другій половині XIX століття в Єлисаветграді розпочалося бурхливе приватне будівництво. Певний час міським архітектором тут був брат Федора Достоєвського Андрій. Єлисаветград того часу являв собою типове військове місто миколаївської епохи. В сучасному місті поширений міф про те, що російський літературний критик і публіцисту Микола Добролюбов в приватному листуванні назвав Єлисаветград «маленьким Парижем». Насправді такого листа не існує, а цим епітетом традиційно нагороджували чимало провінційних міст Російської імперії. Однак не зважаючи на це термін «Маленький Париж» в теперішній час активно використовується, перетворившись на мем у регіоні.