Дати події

  • 2023-08-28
  • 2024-08-28
  • 2025-08-28
  • 2026-08-28
  • 2027-08-28
00

Донецьк - давніше Ю́зівка, Олекса́ндрівка, Ста́лін, Сталіне, Ста́ліно) — місто на сході України, адміністративний центр Донецької області і Донецького району. З 2014 року перебуває під окупацією російських військ.

Історія Донецька

1959 р
Донецьк в давні часи
Перші знахідки проживання людей на території сучасного Донецька датуються кінцем новокам'яної (неоліту) — початком мідно-бронзової доби. У 1959 році було знайдено два стародавніх поховання. Одне, у Пролетарському районі Донецька, на вулиці Радищєва, котре датується початком бронзової доби. Інше, у Київському районі Донецька, на території Центральної гірничо-рятувальної станції, котре датується другою половиною третього тисячоліття до нашої ери. У долині ріки Кальміус, де знаходиться Донецьк мешкали кімерійці, скіфи, сармати, готи, слов'яни. З XIII по XVI століття прикальміуські землі спустошились й відносились до Дикого Поля. Заселення земель у районі Донецька було розпочато запорозькими козаками Кальміуської паланки, а також пізніше донськими козаками в XVII ст. До того часу на території майбутнього міста вже існували слобода Олександрівка, Григорівка, Семенівка, хутір Овечий, заснований у XVII ст. запорізькими козаками. Козаки започаткували у XVII столітті річковий шлях Кальміусом до Азовського моря і створили уздовж нього укріплені хутори-зимівники з котрих у подальшому виникли поселення:
1869 р
Заснування та розвиток Донецька
Офіційно датою заснування Донецька вважається дата заснування селища Юзівка валлійським підприємцем Джоном Юзом у 1869 році. Цього року уряд Російської імперії уклав угоду з князем Сергієм Кочубеєм, згідно з якою він брав зобов'язання збудувати на півдні Російської імперії завод для виготовлення залізничних рейок. У свою чергу князь Кочубей продав концесію Джону Юзу за 24 000 фунтів стерлінгів. Юз починає будівництво металургійного заводу з робочим селищем у районі села Олександрівка. Для розробки вугілля він заснував «Новоросійске товариство кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв». Разом з будівництвом заводу та шахт влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникає Юзівка, або Юзове — «посад зі спрощеним міським урядуванням, Бахмутського повіту Катеринославської губернії». Дату будівництва поселення прийнято вважати часом заснування міста Донецька. Землі на лівому березі Кальміусу, де зараз знаходяться Калінінський, Пролетарський, Будьонівський райони Донецька у той час належали Міуському округу області Війська Донського. З 1869 року засновано робоче поселення Смолянка у зв'язку з будівництвом Джоном Юзом кузні та двох шахт на землі, що придбали у поміщиці Смолянинової. 24 квітня 1871 року збудували першу доменну піч і 24 січня 1872 року отримали перший чавун. Завод працює за повним металургійним циклом, тут вперше у Російській імперії вводиться в дію 8 коксових печей, впроваджується гаряче продування. Заснований Юзом комбінат стає одним з індустріальних центрів Російської імперії. У 1872 році почала працювати Костянтинівська залізниця зі станціями: Петровська (зараз — Кривий Торець), Залізна (Фенольна), Ясинувата, Юзівка (Донецьк); від Юзівки до металургійного заводу прокладено гілку в 10 верст — це був перший у Донбасі під'їздний шлях, Руднична (Рутченкове), Оленівка. Влітку 1869 року в долину Кальміусу прибула з Таганрогу велика валка з кількох сотень возів, запряжених волами. Вони доставили Чумацьким Шляхом до селищ Маслівки й Закопу, що лежали за 2-3 версти від Кальміусу, устаткування й матеріали для заводу, який почали тоді будувати. Поруч з майданчиком, відведенним для будівництва заводу, виникло селище, що за певний час фактично злилося з шахтарським поселенням олександрівської шахти і отримало назву Юзівка, на честь імені керуючого. 24 січня 1872 року виплавлено чавун у першій доменній печі. В Юзівці у 1870 році мешкало 164 людини, а у 1884 році — 5 494 людини. У 1897 році — 29 тисяч осіб, а через 10 років відповідно 32 тисяч чоловік, фірма «Юніон» будувала свій металургійний завод одночасно з селищем Дмитріївським. У 1920-х роках воно злилося із слободою Макіївкою. В 1872 року почався рух залізничною лінією Костянтинівка — Ясинувата — Юзівка — Оленівка, яка з часом була продовжена до Маріуполя (лінію до Маріуполя побудовано в 1874—1879 рр). Колія з'єднала завод та копалини з уже наявною залізничною магістраллю Донбасу, що дало поштовх розвитку промисловості в цьому регіоні. Почалась активна розбудова заводу з виплавки чавуну та машинобудівного комплексу, ремонтних майстерень, шахт тощо. Внаслідок цього, за рахунок нових працівників та їх сімей збільшилась і кількість жителів Юзівки.
XIX ст. — XX cт
Донецьк наприкінці XIX-XX cт
Дореволюційна Юзівка ділилась на дві частини: Південну (Заводську) — розташовувались заводські споруди, депо, телеграф, невелика лікарня та школа. Дещо далі знаходилась так звана Англійська колонія — в котеджах жили керівники та інженери, майстри та працівники Новоросійського товариства. Вулиці тут мали тротуари та бруківки, були електроенергія та водогін. Північну частину, або Новий Світ (район нинішнього Центрального універмагу) — за назвою ярмарку та розташованого у ньому першого юзівського трактиру, або Лівенським висілком, бо в ньому була контора князя Лівена. . У Новому Світі мешкали торговці, ремісники, чиновники. Центральна вулиця та дотичні до неї забудовувались одно-двоповерховими житловими будинками, магазинами, ресторанами, готелями, різноманітними конторами, банками. Найбіш значущими та красивими будинками у північній частині Юзівки були: Преображенський собор (зруйновано у 30-х роках XX століття), Комерційне училище (нині 2-й корпус ДонНТУ по вулиці Артема, 58), Братська школа (3 поверхи, нині вечірня школа робочої молоді № 1 по вулиці Челюскінців, 49), готель «Велика Британія» (3 поверхи). У 1880 році введено в експлуатацію завод вогнетривкої цегли. Для забезпечення обладнанням вугільної промисловості у 1889 році на південь від Юзівки було збудовано машинобудівний та чавуноливарний завод Боссе та Геннефельда (тепер це великий Донецький машинобудівний завод), тоді ж організовано майстерню з ремонту гірничого обладнання — нині Рутченківський машинобудівний завод гірничого обладнання.) У травні 1887 року відбувся страйк 1 500 шахтарів Рутченківських вугільних копалень, який було придушено за допомогою двох батальйонів піхоти. У серпні 1892 року відбулась хода 15 тисяч шахтарів та металургів, яку також було жорстоко придушено. Почався видобуток вугілля на шахтах № 4/21 — нині шахтоуправління «Петровське» (1905 рік), шахта № 6 — зараз шахтоуправління «Червона зірка» (1912), шахта № 9 «Капітальна» (1913). У 1906 р. при головній Юзівській лікарні почав працювати рентгенівський кабінет, обладнаний на кошти лікаря-хірурга Ф. В. Берві, сина відомого російського соціолога і публіциста В. В. Берві-Флеровського. У 1916 році на базі механічних майстерень організовано товариство металообробних Путиловських заводів (Петроград) біля залізниці; розвиток селища Путіловка. В тому ж році збудовані 2 коксових заводи: Рутченківський — на 142 печі, Мушкетівський — на 408 печей. У лютому 1917 року збудовано перший у Російській імперії азотний завод — тепер Донецький завод хімічний реактивів. У травні 1917 року, коли в селищі нараховувалось вже близько 70 тис. мешканців, Юзівка отримала статус міста, яке поділялося на дві частини: південну — заводську (тут знаходились промислові будівлі, депо, телеграф, невеличка лікарня, школа); та північну (з помешканнями робітниками, бараками, базаром та генделиками).