Україна здавна була відома своєю родючою землею та багатими землями, які забезпечували населення з необхідними продуктами. Проте, в історії нашої держави сталися чорні сторінки, одна з яких - голодомори. Голодомор - це геноцид нації, спричинений штучною штучною забороною продажу хліба, національною ідеологією комунізму та політикою насильства, з якою зіткнулися українці в період з 1932 по 1933 рік. Офіційно визнано, що у той час загинуло від 3 до 7 мільйонів людей, але реальні цифри можуть бути набагато вище. Також відомі випадки голодоморів в Україні в інші періоди - 1921-1923 роки, 1946-1947 роки.
День пам'яті жертв голодоморів встановлено з метою вшанування пам'яті тих, хто загинув від голоду, та вшанування пам'яті тих, хто вижив у цьому найстрашнішому для українського народу періоді. Дата встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів - 4-го січня - символізує дату народження Лесі Українки, видатної української поетеси, яка зуміла зобразити голодомори в своїх творах та звернути на них увагу всього світу.
Цей день є важливим для нашої країни, оскільки дає можливість підтримувати пам'ять про жертви та нагадує про важливість берегти національну культуру та історію.
Відзначаючи День пам'яті жертв голодоморів, ми повинні згадати про найстрашнішу трагедію в історії України, яка забрала життя мільйонів людей. Ми повинні пам’ятати тих, хто став жертвою насильницької політики та знищення ізоляціоністського режиму, що розгорнувся в СРСР у 1930-і роки.
У період з 1932 по 1933 роки на території України було знищено понад 7 мільйонів людей, з яких більше 3 мільйонів були дітьми. Голодомор 1932-1933 років - це один з найбільших геноцидів у світовій історії, який став результатом планової політики радянської влади. Голодомор був спричинений виключно штучною причиною: конфіскацією хліба та інших продуктів харчування на селі та їх розподілом у межах СРСР. Це сталося з метою приборкати опозицію селян, які були проти колективізації землі.
Голодомор став трагічною сторінкою в історії України, що запам’ятався на все життя всім, хто знайомий з цією історією. Трагічні наслідки голоду переживали не тільки жертви цієї катастрофи, а й їхні родичі та нащадки. Більшість з них проживали в умовах суворих обмежень та заборон, де вони не мали права висловлювати свої погляди на історію та знати правду про те, що сталося.
На жаль, до нашого часу також залишаються сумні спогади про голодомор 1946-47 років, який став наслідком виснаження України під час Другої світової війни та насильного взяття на зберігання хліба, щоб забезпечити інші райони Радянського Союзу. Згідно з офіційними даними, загинуло понад 400 тисяч людей.
Україна нарешті змогла здобути свою незалежність від Радянського Союзу в 1991 році. З тих пір день пам'яті жертв голодоморів є не лише днем згадування трагічної минувшини, а й символом національного єднання та боротьби за свободу та гідність.
У цей день українці складають пам'ятні хрести на могилах жертв голодоморів, зустрічаються на мітингах, відвідують музеї та виставки, які присвячені цій темі, діти в школах вивчають історію та причини голодоморів.
Є також багато інших способів, які можуть допомогти вшанувати пам'ять жертв голодоморів. Наприклад, можна допомогти розповісти історію голодоморів, причини та наслідки цієї трагедії. Можна також допомогти дослідженню історії своєї родини, з'ясувати, як вони виживали в ті роки, та вшанувати пам'ять своїх предків.
Крім того, можна підтримувати громадські ініціативи, які присвячені пам'яті жертв голодоморів, допомагати музеям та фондам, які зберігають пам'ять про трагедію.
Сьогодні, зокрема, український народ вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років, коли з вини тоталітарного радянського режиму було знищено понад 7 мільйонів українців. Також, важливо не забувати і про інші голодомори в історії України, такі як Голодомор 1921-1923 років та Голодомор 1946-1947 років. Кожен з цих голодоморів мав свої особливості та наслідки, але всі вони були насильницькими, штучно створеними катастрофами, які вразили кожну родину та кожного громадянина України.
Згадуючи ці події, ми зобов’язані не тільки вшановувати пам’ять жертв, але й намагатися зробити все можливе, щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому. Це означає, що ми повинні пам’ятати історію, досліджувати її та ділитися з іншими людьми, щоб не допустити забуття трагедії. Також, ми повинні підтримувати нашу національну свідомість та культуру, які є невід’ємними складовими нашого національного духу.
